Історія інституту

Етапи розвитку

  1. 1940 р. — Українське відділення Всесоюзного тресту по проектуванню споруд зв’язку „Связьпроэкт”.
  2. 1951 р. — Київське відділення інституту „Гипросвязь”.
  3. 1972 р. — „Гипросвязь–3”.
  4. 1991 р. — „Державний інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку „Діпрозв’язок”.
  5. 2000 р. — Відкрите акціонерне товариство „Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку”.

Статус ВАТ „Діпрозв’язок”

ВАТ „Діпрозв’язок” віднесено до переліку підприємств (організацій), що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1346 від 29.08.2000 року (із змінами та доповнюваннями станом на 26.11.2003 року), № 272 від 13.04.2005 року.

Наказом Держкомзв’язку № 56 від 25.03.02 р. ВАТ „Діпрозв’язок” призначено головною проектною організацією в галузі зв’язку з питань створення захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади.

Наказом Держбуду України № 135 від 25.06.2004р. ВАТ „Діпрозв’язок” надано статус базової організації з науково-технічної діяльності у сфері будівництва споруд зв’язку та засобів інформатизації.

На підставі державної атестації і рішення Державної комісії Міністерством освіти і науки ВАТ „Діпрозв’язок” внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави (свідоцтво серія НГ №00425 від 19.12.2003 року).

Історія діяльності

В складі Міністерства зв’язку СРСР інститут відіграв провідну роль в багатьох напрямках проектування систем та споруд зв’язку по всій території Союзу, у всіх, без винятку, союзних республіках. Інститутом розроблялася проектно-кошторисна документація (ПКД) для більшості міністерств та відомств в т.ч. силових структур. В активі інституту проекти, за якими збудовано і введено в дію:

  • декілька десятків тис. км кабельних і радіорелейних магістралей (в т.ч. Київ — Варшава, Київ — Мінськ, Київ — Ростов, Москва — Ташкент…);
  • сотні АМТС, телеграфних станцій та міських і районних вузлів зв'язку (в т.ч. Київ, Мінськ, Кишинів, Алма-Ата, Ташкент, Вільнюс, Таллін, Уфа, Йошкар-Ола, Волгоград, Астрахань, Іркутськ, всі обласні центри України, Сімферополь, Севастополь…);
  • мільйони номерів АТС (в Україні, Росії, Молдові…);
  • десятки телецентрів, радіоцентрів та ретрансляторів (в т.ч. Київ, Мурманськ, Астрахань…);
  • десятки сучасних цивільних споруд з відповідним сантехнічним обладнанням (Київ, Кишинів, Мінськ, Ташкент, Іркутськ, Рязань, Чебоксари, Волгоград, більшість обласних центрів України…);
  • генеральні схеми розвитку, мережі і вузли зв’язку трубопровідного транспорту, нафтопромислів, газових родовищ, АЕС в т.ч., зовнішній зв’язок АтомМашу, заводу КАМАЗ; ПКД для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
  • комплексна програма створення єдиної національної системи зв’язку України (спільно з іншими інститутами);
  • генеральна схема розвитку первинної мережі зв’язку України до 2005 року, генеральні схеми розвитку цифрових зонових та місцевих мереж України для 21 області та обласних центрів України, Сімферополя і Севастополя; схема розвитку стільникової мережі зв’язку України та інші;
  • концепція побудови цифрових внутрішньозонових мереж зв'язку, концепція створення та розвитку документального електрозв'язку України та інші…
  • проектно-кошторисна документація по міжнародним ВОЛЗ „Південь”, „Північ”, „Захід”, „Схід”, ПКД по ВОЛЗ „Дніпро-Донбас”, „Таврія”, „Вуглик” та інші…
  • проекти сучасних цифрових АМТС для всіх обласних центрів;
  • проекти сучасних цифрових АТС на мільйони номерів для Укртелекому та операторів різних форм власності;
  • проекти для провідних операторів мобільного, транкінгового, пейджингового зв’язку;
  • технологічний зв’язок магістральних газопроводів та продуктопроводів - газопровід Середня Азія — Центр; Уренгой — Помари — Ужгород; нафтопровід Мангишлак — Поволжя — Україна; аміакопровід Тальяті — Одеса та ряд інших…

Інститутом виконані проекти для країн Дальнього зарубіжжя: В’єтнаму, Лаосу, Іраку. Було розпочато роботи на Кубі.

На базі одеського Комплексного відділу інституту „Діпрозв’язок-3” в 1987 р. був організований інститут „Укрзв’язокпроект” по проектуванню міського і сільського електрозв’язку.

Інститут „Гипросвязь-3”, союзного підпорядкування, після перейменування в Державний інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку „Діпрозв’язок”, увійшов до складу підприємств, підпорядкованих Державному Департаменту з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв’язку України.

 

Музей ВАТ „Діпрозв’язок”